http://osvita.ua/blogs/49996/

Батьки «цькують» вчителів, не бажаючи чути жодної іншої думки, крім власної

С. Горбачов: батьки і школа – конфлікт чи співпраця?

Автор: Сергій Горбачов, директор Спеціалізованої школи ім. Івана Багряного №148 м. Києва.

Це – невимовний треш.

Люди, хоч обурюйтесь, хоч ні: але дехто реально з глузду з'їхав на ґрунті тотальної ненависті до школи.

Я сам не дуже добираю слова, коли чую чи бачу, як хтось з учителів зневажливо ставиться до дитини чи ставить несправедливу оцінку, чи сліпо виконує начальницьку дурню. Моя позиція добре відома більшості учасників групи: головне – як дитина себе почуває у школі, наскільки їй комфортно у спілкуванні, наскільки ефективна робота вчителя, щоб дитина вчилась з радістю та результативно.

І я не дуже добираю слова, щоб захистити школу від свавілля «перевіряльників», відверто критикую авторів ідіотських програм чи підручників, не приховую, що думаю про деякі дурнуваті розпорядження «згори», виступаю за повну прозорість шкільних фінансів і шкільного життя взагалі.

Але я ніколи не погоджусь з тим, що всі, хто працює у школі – мерзотники та ідіоти. А ви саме це тут доводите, влаштовуючи цькування людини, яка не може себе захистити, яку ви навіть не хочете вислухати. Ваше одностайне: «ату її, ату» – типова радянщина, совок у чистому вигляді.

Одна знервована жінка, яка тільки-но погодилася припинити конфлікт зі школою, протягом всього сьогоднішнього дня тільки те й робить, що розпалює цей конфлікт, з насолодою «мочить» директора школи: то з нею «не так» привіталися, то не пустили до класу під час епідемії грипу (хоча директор школи пропонувала допомогти), то обурюється тим, що директор школи пообідала, замовивши доставку їжі (я сам так ніколи не робив: але тепер, на знак протесту проти самозваних «моралістів» – доведеться замовити).

То, може, вже треба заспокоїтися – зробити паузу та подумати про дитину?

Ну й наостанок. Вибачайте: скільки ж можна цькувати школу?

Батьки, ви ідеальні? Серед вас немає (зараз буду прямим текстом)  емоційно-неврівноважених, які не можуть жодного питання вирішити без скандалу? Які відразу починають кричати, що школа винна, вчитель винен, а самі – ЖОДНОГО разу не спитали у вчителя: що відбувається з дитиною, як ми можемо спільно їй допомогти? І таких випадків – десятки.

Ми зараз постали перед вибором: або будемо разом шукати порозуміння між вчителями та батьками, або школа приречена.

Багато моїх розумних і щирих колег, які хочуть будувати сучасну школу: людяну, відверту, веселу, доброзичливу, – просто деморалізовані оцією майже суцільною бездумною ненавистю до школи з будь-якого приводу.

Ми готові слухати, допомагати дітям, доброзичливо спілкуватися з батьками, готові вчитися та змінюватися.

Але ми не готові (і ніколи на це не погодимося) бути об'єктами для компенсації емоційно-неврівноважених персон, які не хочуть чути нічого, що не вкладається в їхню, досить спрощену, картину світу.

А тепер – обурюйтесь.